#: locale=uk
## Випливаюче вікно
### Тіло
htmlText_277A91E1_34C5_370F_41CA_4F2903759903.html = Ікона Онуфрія.
Барельєфна дере’яна ікона Причастя Св. Онуфрія є найдавнішою збереженою іконою храму, що датується сер. XVIIІ століття та виконана з суцільного деревного масиву. На католицьке походження ікони вказує спосіб причастя – латинський обряд – для Євхаристії використовують прісний хліб (облатки), який символізує чистоту та «опресноки» Пасхи. Вірні зазвичай приймають лише Тіло Христове (облатку), тоді як Кров Христову – вино – п’є лише священник, в даному випадку Ангел Господній. Цікавим елементом є перевернута корона в ногах Онуфрія – символ відмови від земної слави та величі заради вищих духовних цінностей, що одночасно виконувала функцію храмової кропильниці. Автором цієї ікони імовірніше за все є Йоган Пінзель, або його послідовники.
Ікони в окладах.
Давніх збережені свідки діяльності отців-францисканців у місті – дві ікони ХVIII ст. в металевих окладах з посрібленням: Різдво Богородиці та Коронація Богородиці.
Ікони в окладах.
Давніх збережені свідки діяльності отців-францисканців у місті – дві ікони ХVIII ст. в металевих окладах з посрібленням: Різдво Богородиці та Коронація Богородиці.
Вівтар Онуфрія.
Наприкінці ХІХ ст. у Кременець прибуває 42 якутський полк Російськоїї імперської армії. Цим військовим було потрібно місце, де б вони могли у молитвах звертатися до Бога. Тому парафія Миколаївського собору виділяє їм бічну наву, де була розміщена старовинна ікона Св. Онуфрія.
Представники полку знаходять залишки старого вівтаря і з них формують новий вівтар, престол якого був освячений в честь Св. Онуфрія.
Вівтар Святого Онуфрія.
Наприкінці ХІХ ст. у Кременець прибуває 42 якутський полк Російськоїї імперської армії. Цим військовим було потрібно місце, де б вони могли у молитвах звертатися до Бога. Тому парафія Миколаївського собору виділяє їм бічну наву, де була розміщена старовинна ікона Св. Онуфрія.
Представники полку знаходять залишки старого вівтаря і з них формують новий вівтар, престол якого був освячений в честь Св. Онуфрія.
Дзвіниця собору.
Двоярусна барокова дзвіниця францисканського монастиря у Кременці (нині — Миколаївський собор) була збудована у ІІ пол. XVIII столітті в стилі пізнього бароко та збереглася до нашого часу як архітектурна домінанта комплексу. На дзвіниці завішений великий дзвін, виготовлений у Пярну, Естонія у 1798 році, що імовірніше за все потрапив у храм наприкінці ХІХ ст. Дзвіниця має оглядовий майданчик-балкон з якого можна оглянути давню Ринкову площу міста та Єзуїтський колегіум.
Дзвіниця собору.
Двоярусна барокова дзвіниця францисканського монастиря у Кременці (нині — Миколаївський собор) була збудована у ІІ пол. XVIII столітті в стилі пізнього бароко та збереглася до нашого часу як архітектурна домінанта комплексу. На дзвіниці завішений великий дзвін, виготовлений у Пярну, Естонія у 1798 році, що імовірніше за все потрапив у храм наприкінці ХІХ ст. Дзвіниця має оглядовий майданчик-балкон з якого можна оглянути давню Ринкову площу міста та Єзуїтський колегіум.
Капличка.
Історія появи цього храму у Кременці пов’язана з діяльністю польської королеви, дружини Сигізмунда І Старого, італійки Бони Сфорци. Місто зі замком та прилеглими територіями вона отримала у подарунок від свого чоловіка 4 квітня 1536 року. Ще через три роки – у 1539 році вона засновує у місті дерев’яну капличку Успіння Святої Богородиці, яка наприкінці ХVІ ст. стає осередком ордену Францисканців у місті Кременець.
На початку XVII століття, протягом 1606–1636 рр., за допомогою пожертвувань здебільшого католицьких шляхетських родів францисканці перебудовують архітектурний комплекс з каменю, до якого згодом добудовують чернечі келії та засновують монастир. Престол нового храму освячують в честь Святого Антонія Падунського.
Францисканці шанували своїх покровителів, тому в новій кам’яній капличці вони залишили 13 портретів своїх меценатів, серед яких був портрет королеви Бони, та луцького біскупа Мартина Шишкевського, який допомагав отцям францисканцям влаштуватися у Кременці.
Капличка.
Історія появи цього храму у Кременці пов’язана з діяльністю польської королеви, дружини Сигізмунда І Старого, італійки Бони Сфорци. Місто зі замком та прилеглими територіями вона отримала у подарунок від свого чоловіка 4 квітня 1536 року. Ще через три роки – у 1539 році вона засновує у місті дерев’яну капличку Успіння Святої Богородиці, яка наприкінці ХVІ ст. стає осередком ордену Францисканців у місті Кременець.
На початку XVII століття, протягом 1606–1636 рр., за допомогою пожертвувань здебільшого католицьких шляхетських родів францисканці перебудовують архітектурний комплекс з каменю, до якого згодом добудовують чернечі келії та засновують монастир. Престол нового храму освячують в честь Святого Антонія Падунського.
Францисканці шанували своїх покровителів, тому в новій кам’яній капличці вони залишили 13 портретів своїх меценатів, серед яких був портрет королеви Бони, та луцького біскупа Мартина Шишкевського, який допомагав отцям францисканцям влаштуватися у Кременці.
Капличка.
Історія появи цього храму у Кременці пов’язана з діяльністю польської королеви, дружини Сигізмунда І Старого, італійки Бони Сфорци. Місто зі замком та прилеглими територіями вона отримала у подарунок від свого чоловіка 4 квітня 1536 року. Ще через три роки – у 1539 році вона засновує у місті дерев’яну капличку Успіння Святої Богородиці, яка наприкінці ХVІ ст. стає осередком ордену Францисканців у місті Кременець.
На початку XVII століття, протягом 1606–1636 рр., за допомогою пожертвувань здебільшого католицьких шляхетських родів францисканці перебудовують архітектурний комплекс з каменю, до якого згодом добудовують чернечі келії та засновують монастир. Престол нового храму освячують в честь Святого Антонія Падунського.
Францисканці шанували своїх покровителів, тому в новій кам’яній капличці вони залишили 13 портретів своїх меценатів, серед яких був портрет королеви Бони, та луцького біскупа Мартина Шишкевського, який допомагав отцям францисканцям влаштуватися у Кременці.
Оригінальні стінописи кін. XVIII - поч. ХІХ ст.
В наві святого Онуфрія розміщено два унікальні збережені стінописи кін. XVIII - поч. ХІХ ст. з лівої сторони – Розп’яття Господнє, а з правої сторони – Воскресіння Господнє.
Феретрони.
Серед пам’яток живопису, що входять до колекцій заповідника, варто згадати феретрони, що знаходяться у північній каплиці пам’ятки архітектури національного значення «Миколаївський собор з келіями, XVII-XVIII ст.». Феретрон – це двостороння процесійна ікона, що використовується у ході релігійних дійств, зокрема під час хресних ходів навколо храму чи міста. Ікона таким чином змонтована, що передбачає механізм її перенесення кількома людьми.
Один з феретронів з однієї сторони представляє зображення події «Благовіщення», а з іншої «Богоявлення», що символічно перегукуються, другий – постаться Св. Миколая та Марії Магдалини.
У феретрона «Благовіщення»/ «Богоявлення» особлива рама у верхній її частині відразу біля підніжжя хреста, що вінчає сам образ, простежуємо герб ордену Василіанів. Це обрамлений дугою вогняний стовп (символ полумя любові як головний сенс у служінні Богу та людям), додатково даний символ є знаком небесного заступника ордену василіан св. Василія Великого. Раму можемо класифікувати як пізньобарокову, збереглося її оригінальне покриття.
Храмова ікона.
З правої сторони від центрального вівтаря розміщена храмова ікона Святого Миколая в окладі, що датується кінцем XVIIІ – поч. ХІХ ст.
Храмова ікона.
З правої сторони від центрального вівтаря розміщена храмова ікона Святого Миколая в окладі, що датується кінцем XVIIІ – поч. ХІХ ст.
Храмова ікона.
З правої сторони від центрального вівтаря розміщена храмова ікона Святого Миколая в окладі, що датується кінцем XVIIІ – поч. ХІХ ст.
Центральна нава та іконостас.
На початку – в І пол. XVII століття існувала кам’яна однонавна базиліка з бічною нефою-капличкою. Під час облоги козацькими військами Кременецького замку, козацькі війська сильно руйнують храм, і майже на сто років він перестає повноцінно функціонувати. У середині XVIIІ ст. під час будівництва Єзуїтського колегіуму, ченці єзуїти звертаються до архітектора Павла Гіжицького з проханням допомогти францисканцям відновити храм, що і трапляється: Гіжицький відновлює культову сакральну споруду вже у вигляді трьохнавної базиліки.
Вже після придушення польського повстання 1830-31 рр. російська царська влада розпочинає широкомасштабний курс на викорінення польського впливу на західноукраїнських землях. Це рішення було не лише політичним, але й вплинуло на культурну та духовну сферу життя. У липні 1832 р. було заборонено діяльність францисканців: орден розпущено, а майно конфісковано. Храм стає Кафедральним собором Св. Миколая – головним храмом міста Кременця протягом наступних майже 200-та років.
Окрасою нового Миколаївського собору стає центральний іконостас, що датується ІІ пол. ХІХ ст., ікони якого писані по блясі олійними фарбами. Авторами імовірно є майстри Почаївської школи іконопису, що діяла при Свято-Успенській Почаївській Лаврі.
Центральна нава та іконостас.
На початку – в І пол. XVII століття існувала кам’яна однонавна базиліка з бічною нефою-капличкою. Під час облоги козацькими військами Кременецького замку, козацькі війська сильно руйнують храм, і майже на сто років він перестає повноцінно функціонувати. У середині XVIIІ ст. під час будівництва Єзуїтського колегіуму, ченці єзуїти звертаються до архітектора Павла Гіжицького з проханням допомогти францисканцям відновити храм, що і трапляється: Гіжицький відновлює культову сакральну споруду вже у вигляді трьохнавної базиліки.
Вже після придушення польського повстання 1830-31 рр. російська царська влада розпочинає широкомасштабний курс на викорінення польського впливу на західноукраїнських землях. Це рішення було не лише політичним, але й вплинуло на культурну та духовну сферу життя. У липні 1832 р. було заборонено діяльність францисканців: орден розпущено, а майно конфісковано. Храм стає Кафедральним собором Св. Миколая – головним храмом міста Кременця протягом наступних майже 200-та років.
Окрасою нового Миколаївського собору стає центральний іконостас, що датується ІІ пол. ХІХ ст., ікони якого писані по блясі олійними фарбами. Авторами імовірно є майстри Почаївської школи іконопису, що діяла при Свято-Успенській Почаївській Лаврі.
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник
+380664251723 / +380972753974
Головний офіс: 47003, Тернопільська обл., м. Кременець, вул. Козубського, 6
Офіс туристично-інформаційного відділу: 47003, Тернопільська обл., м. Кременець, вул. Шевченка, 32
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ
Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник
+380664251723 / +380972753974
Головний офіс: 47003, Тернопільська обл., м. Кременець, вул. Козубського, 6
Офіс туристично-інформаційного відділу: 47003, Тернопільська обл., м. Кременець, вул. Шевченка, 32
Миколаївський собор
У Кременці західна сторона ринку сформована бароковим комплексом Єзуїтського колегіуму, а у східній стороні розташований собор Св. Миколая (давній монастир о.Францисканців).
Кафедральний собор міста св. Миколая є найдавнішою пам’яткою архітектури Кременця. Побудований у XVI cт. в ренесансному стилі як католицький храм Успіння Діви Марії, будівництво якого приписується Боні Сфорці, володарці кременецького замку. У 1606 році храм передали ордену францисканців, які згодом спорудили великий цегляний храм та двоповерховий будинок. У XVIII ст. комплекс зі сторони центральної вулиці був доповнений двоярусною бароковою дзвіницею. Тоді ж храм зазнав перебудови, отримав бічні нефи, притвор. Це був знаний місіонерський осередок міста, що володів чималими земельними наділами. У 1832 році католицький орден францисканців був заборонений, і у тому ж році переосвячено у православний храм св. Миколая.
Як свідчить документ 1783 року, у Кременці існувала парафіяльна церква св. Миколая разом і з цвинтарем, шпиталем та школою. Первісно храм був православним, згодом – унійним. У 1802 році храм згорів, а парафії виділили три кімнати на першому поверсі західного крила Василіянського монастиря, що над ринковою площею. У 1803 році Миколаївська церква стала собором – головним православним храмом міста. У 1832 році парафію перенесли у давні споруди францисканського монастиря.
У храмі зберігається рідкісний барельєф із дерева св. Онуфрія XVIII ст., двосторонні процесійні ікони XVIII ст., цікавий центральний іконостас писаний на блясі ІІ пол. ХІХ ст., кіоти із іконами святих, що датуються ХІХ ст. На дзвіниці завішений великий дзвін, виготовлений у Пярну, Естонія.
Сьогодні Миколаївський собор є пам’яткою архітектури національного значення – "Комплекс споруд Миколаївського собору з келіями ХVІ-ХVІІІ ст." (охорон. №190025).
Миколаївський собор
У Кременці західна сторона ринку сформована бароковим комплексом Єзуїтського колегіуму, а у східній стороні розташований собор Св. Миколая (давній монастир о.Францисканців).
Кафедральний собор міста св. Миколая є найдавнішою пам’яткою архітектури Кременця. Побудований у XVI cт. в ренесансному стилі як католицький храм Успіння Діви Марії, будівництво якого приписується Боні Сфорці, володарці кременецького замку. У 1606 році храм передали ордену францисканців, які згодом спорудили великий цегляний храм та двоповерховий будинок. У XVIII ст. комплекс зі сторони центральної вулиці був доповнений двоярусною бароковою дзвіницею. Тоді ж храм зазнав перебудови, отримав бічні нефи, притвор. Це був знаний місіонерський осередок міста, що володів чималими земельними наділами. У 1832 році католицький орден францисканців був заборонений, і у тому ж році переосвячено у православний храм св. Миколая.
Як свідчить документ 1783 року, у Кременці існувала парафіяльна церква св. Миколая разом і з цвинтарем, шпиталем та школою. Первісно храм був православним, згодом – унійним. У 1802 році храм згорів, а парафії виділили три кімнати на першому поверсі західного крила Василіянського монастиря, що над ринковою площею. У 1803 році Миколаївська церква стала собором – головним православним храмом міста. У 1832 році парафію перенесли у давні споруди францисканського монастиря.
У храмі зберігається рідкісний барельєф із дерева св. Онуфрія XVIII ст., двосторонні процесійні ікони XVIII ст., цікавий центральний іконостас писаний на блясі ІІ пол. ХІХ ст., кіоти із іконами святих, що датуються ХІХ ст. На дзвіниці завішений великий дзвін, виготовлений у Пярну, Естонія.
Сьогодні Миколаївський собор є пам’яткою архітектури національного значення – "Комплекс споруд Миколаївського собору з келіями ХVІ-ХVІІІ ст." (охорон. №190025).